Дорама «Я люблю своего президента, хотя он псих» - это странная история, которая оставила в моем сознании неоднозначное впечатление. Первоначально я думал, что это просто игра, где каждый участник пишет свою часть истории, но затем сценаристы решили выдумать совершенно новые сюжеты и показать их зрителю.
Впечатление от этой дорамы было странное, потому что я досмотрел ее до конца, но так и не понял цели. Вероятно, это потому, что симпатичные актеры играли убедительно, а непредсказуемые повороты придали интересность истории.
Хотя на первый взгляд все было весело и без последствий, отношения персонажей в сериале были удивительно необычны. В частности, отношение к маленькому человеку было так же, как если бы он был просто декорацией, которую никто не замечал.
Когда я подумал о том, зачем создатели этой дорамы так действовали, мне стала ясна мысль: они хотели показать что-то новое и интересное. И действительно, это было весело смотреть, и интригующая история привела меня до победного конца.
В сериале было много психов, а сама сюжетная линия была явно странной. Однако каждый персонаж имел свои особенности и проблемы, которые можно понять. Я особенно нравилась главная героиня - она была необыкновенной, доброй, сообразительной и непобедимой.
Также мне понравился главный герой, хотя он был местами неуравновешен. В общем, смотреть на них было интересно и зрелищно.
Что касается жанрового определения, то я не смог бы назвать эту дорому ни одним из известных жанров. Мелодрама? Нет, здесь был и триллер, да и ужастик пришлось приплести. Судя по тому, как все выглядело, можно было назвать это дешевой сказкой о золушке...
Однако в глубине души я чувствовал, что перед нами стоит мелодрама с потерей памяти и эмоциональными выпадами, а также другими невероятными атрибутами. Итак, скучно-то точно не будет!
Наверное, создатели хотели подшутить над всеми сериалами и показать все пародийно. Вполне возможно! Я просто не так много просмотрел сериалов и не пытался найти двойное дно. Однако если посмотреть на это как на шутку, то несколько баллов можно добавить к этой дораме.
Действительно, было много всего странного и забавного, но непредсказуемые мотивы главных героев оставляли их непонятными до конца.
Пожалуй, больше мне нечего написать. Лучшей доромой назвать эту историю точно не получится, так как она похоже само является оценкой в пародийном смысле на что-то другое. Думаю, что посмотреть можно разве что один разок. А так, есть много цельных дорам и сериалов, которые достойны просмотра.
Этот сериал - справжня дива в жанрі неодинакових історій. Головний герой, який є справжнім параноєм, постійно підтверджує свій стан. Акторська гра досить непогана. Побічна дія, яку виконує головна героїня, теж дуже добре зроблена - вона демонструє усі особливості мазохістки зі стокгольмським синдромом. Її намагаються показати дуже слабкою і скромною людиною. Але коли їй запропонують втечі від тирана (та причина така собі цілком правдоподібна), вона повністю відмовляється підключатися до свого мозку. Вона не бажає тихого счастья та закатів із своїм любимим, а хоче відчувати біль. Її викралили тому, що її чоловік шукав дитину, а саме тіла дитини знайшли - вона повинна розповісти батькові про це і втихомиритися. Але головна героїня відмовляється розповісти батькові про те, що їй забрали дитину, щоб ще більше відчувати біль. Логіка тут зовсім відсутня. У обох головних героїв дуже важкі сімейні історії. Батько однієї із головних героїнь дуже боляче поводився зі своєю дочкою - він навіть підкинув їй ножку ногами. А мати іншої головної героїні теж дуже погана людина - вона намагається її наркотиками зрадіти. Перший хлопець однієї із головних героїнь дуже нелегкий тип - він зовсім не турбувався про долю своєї дівчини протягом місяця, коли вона була у полоні. Він навіть знав, що її викралили, але ніяк ні разу не зв'язався з нею. Хіба це можна назва чимось іншим? Секретар якогось чоловіка дуже добре виконує свої обов’язки - він дуже лояльний і завжди допомагає своїм начальникам. Але головна героїня зовсім не вважає його добрим чоловіком. Вона навіть відчуває, що він їй щось зле робить. Тільки вона нічого ніяк не помітює та продовжує сидіти у полоні, думаючи що все добре для неї. Але ця людина завжди її підтримувала та допомагала їй. І всього цього ми побачимо протягом десяти серій. Сюжет цієї історії зовсім нікуди немає - краще всього дивитися. Мінімізація сценариста дуже приголомшує. Тільки я вже неодноразово бачила такий штамп на штампе навіть у найневиніші історії. Уровень бреду майже зашкалює, але саме так воно виглядає серіалі. І саме тому він здається дуже парадійним. Парадійна гра, а не справжня історія. Тільки я вже багато разів бачила такі сюжетні ходи, щоб трохи розгадувати історії, і вони майже завжди дуже добре працюють на мене. Але навіть у цієї історії щось таке було мені дуже добре відомим - саме цей штамп на штампе дуже добре діє на мене вже довго. Так що ось ця історія та її сценарій дуже добре працюють на мене навіть сьогодні.
